Притча про Белобоге і Чернобоге..

121




Про Чернобоге з Белбогом збереглася дуже цікава легенда. Вперше її записав ще А. Н. Афанасьєв, а останні записи відносяться вже до ХХ століття. Зрозуміло, імена обох Богів вкриті пеленою християнської фразеології, але в давнину сюжету сумнівів бути не може — надто вже нехристиянське зміст легенди. Відновити її первісне звучання гранично легко — досить лише замінити імена. Сподіваюся, вона хоч в якійсь мірі врозумить гарячі голови ревних «белобожников» і «сварожичів» і лютих «чернобожников». Ось відновлений мною текст легенди.

В давні роки жив коваль. Був він мастеровит і побожна. А тому поставив на честь Белбога і Чорнобога два чура — Білий і Чорний. І всякий раз перед початком роботи кланявся обом, просив підмоги, а в певні терміни — і треби обом клав.
Проте з часом коваль постарів і помер, залишивши кузню синові. А той був далеко не такий мудрий, як батько. Вважав ганебним для себе, людину Вогню та Заліза, кланятися якомусь Чернобогу. І не просто залишив без жертв і молитов Чорний цур, а кожен раз, починаючи роботу і помолившись Белбогу, плювався у бік Чорного чура.
І ось, одного разу, з’явився в кузні молодий хлопчина — підмайстер. Дуже швидко він зрівнявся у майстерності з господарем — той натішитися не міг на понятливого хлопчину. Скоро коваль став довго залишати кузню на свого помічника. І ось в один такий день підкотив до кузні візок зі старенькою боярыней — расковались коні. Підмайстер підкував коней, а між справою запропонував боярині перекувати її на молоду. Старість кому в радість? Погодилася бояриня. Завів її підмайстер в кузню, розтопив жарким-жарко горн, ухопив бабу кліщами і сунув у вогонь. Після занурив в молоко, вдарив молотом — обсипалася вугільна кірка, і показалася з-під неї молоденька красуня. Наспіх одяглася, кинула коваля срібла, вибігла геть, накричала на остолбеневших холопів і зникла з двору. А за нею зник і підмайстер.
Шукав його коваль, шукав, та нічого не вишукав. А тут на тому ж возке під’їжджає помолоділа бояриня зі старим чоловіком: мовляв, на що мені, молодій, ця руїна?! Перекуй і його молодого, коваль-молодець! Здивувався коваль розповіді боярині, але вигляду не подав, не можна ж показати, що підмайстер більше нього, майстра, в ковальській справі розумів. Розтопив, порассказанному, жаркіше жаркого горн, вхопив старого щипцями, так у вогонь! Витягнув головешку, сунув в молоко, вдарив молотом — головня і розсипалася вугіллям.
Бояриня в крик — посеред білого дня винищили чоловіка! Потягли коваля на суворий княжий суд, а там з душогубами розмова коротка…
А назустріч, на чорному огнегривом скакуні, сыплющем іскрами і димом з ніздрів — кузнєцов підмайстер у дорогому чорному каптані.
— Ну що, — каже, — коваль, несолодко тобі? Не будеш, чай, на мій цур плюватися?

По-різному говорять — чим закінчилася ця бувальщина. Одні розповідають — уволок Чорнобог коваля в своє підземне царство, і довелося йому там несолодко. Інші ж — і це в самих старих записах — кажуть, що пробачив Чорний владика коваля, і навіть боярина оживив, молодим зробив.
Проте всі розповіді про те закінчуються одним — «Белбогу молися, а Чорнобога не гніви».
Крім цього оповідання, є ще кілька, де «перековування» старих на молодих — справа рук духів Темряви. Нам же корисніше відзначити, що існувало про те ціле дійство.
На Святки, у найтемніші ночі року, час найвищого могутності Чернобожьего, хлопець-«коваль» з вычерненным(!) сажею обличчям «перековывал» ряджених «дідусів» та «бабусь» на діточок.
І ще варто відзначити — в переказі Белбог не поспішив на допомогу своєму щирому шанувальнику, прогневавшему Його Чорного «супротивника». Не можна догодити Богові, ображаючи іншого Бога. Цікаво, що схоже — не за буквою, а за змістом — переказ існує в Індії. В якомусь храмі стояв кумир Харихара, зображав як би зрослися воєдино Вішну, доброго Зберігача Всесвіту і шаленого Руйнівника-Шиву. Ходили в той храм двоє людей, один украй шанувальник Вішну, інший — відданий Шиви. І кожен з них, приносячи жертву, ліз на кумира, затикаючи ніздрі «чужого» Богу. Тривала ця нісенітниця, доки не ожив куммир, і не звернувся до нерозумним людям — кожен з Божих ликів до свого — з гнівним напоумленням.
Білобог і Чорнобог однаково важливі. На зовнішньому плані може здатися, що вони вічно перунятся (воюють між собою, але якщо подивитися глибше, то виявиться що вони не воюють, а допомагають один-одному вершити свої справи, вони взаємодоповнюють один одного. А Перун, який знаходиться між ними в Триглаве, поділяє їх між собою, зберігаючи Межу між ними.